Турботи ждуть. Жде ненаситна плаха.
І жде свободи голос чийсь нестямний...
З’являється літак — й немов осліпла птаха —
Вдаряється в колос дохмарний.
І шугонув вогонь, відчувши повну волю,
І реву, й тріску більше не спинити.
Було не чути тільки крику болю
І чути не було благальної молитви.
На милі чорно від пилюки й диму.
Сховалися в пітьму ранкові барви.
Хтось обриває ниточку незриму
Життів людських з жорстокістю Варавви.
Він — одержимий помстою, скажений.
Він любить смерть, у нім нема людського.
...Ось знов літак — сліпий і навіжений —
Смертельно клюнув велета стрімкого.
І знов огонь рвонувсь у вись завзято.
Усоте збільшилися крик і безнадія.
А помста оглядає дике свято
Жахними вбивчими очима Вія.
Усе — кінець! Це супровід в могилу!
А може, ще прибуде допомога?
І та душа, що догоджала тілу,
Згадала трепетно, що їй потрібно Бога.
Василь Мартинюк,
Луцьк, Україна
Я народився 16 січня 1966 року в с. Карпилівка Сарненського району Рівненської області. Закінчив філологічний факультет Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Учителював, працював літературним редактором журналу "Благовісник".
Автор збірки "Оновлення серця" (2004).
Одружений. З дружиною Марією виховуємо шестеро дітей.
Прочитано 10083 раза. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Ах, как же хочется жить... - Олег Панферов Кажется, что-то с нами не вполне так. Ведь мы все не раз слышали фразу: "На меньшее я не согласен". Наверняка сколько же раз ее произносили сами... Но почему-то все равно удовлетворяемся обычным житейским счастьем, обычным рутинным досугом, обычной, как у всех, верой и худо-бедно любовью. В какой-то момент нам даже почему-то стало довольно просто спастись и утешаться надеждой, что в ад мы не попадем. Стало довольно найти тихое место под солнцем и пережидать жизнь, временами ею более или менее наслаждаться.
Иногда мне даже кажется, что радости жизни нам заменили саму жизнь...
Точно так же, как многим Божье заменило Бога.
Поэзия : Ветер сомнений - Левко Поперечный Писался как один стих,но в разное время.Потому теряется ритм чтения.Но я решил не переделывать а оставить как есть.
