Мне сказали сто один год, я проживу
я не стал возражать, я промолчу
им виднее, вернее ему проводнику
он спросил, хочешь увидеть, хочу
И он повёл меня отрезками резкими
не земными путями, а небесными
мы не шли, а летели, куда мысли хотели
ели пили, были хлеба без вкуса и пресными
Поднялись высоко вверх хорошо не глубоко
он рукой показал на город построенный кем то
это и есть место, куда вас людей так влекло
ты же верил, что оно существует, где то
Мы заходили в дома нас встречали, поили, кормили
мне непривычно было не чувствовать вкуса
пили вино, говорили, смеялись и много курили
а результат был один от всего, пусто
Сколько там пробыл, не знаю минуту иль вечность
он мне сказал, возвращайся и долго живи
пересмотри свою жизнь и забей на беспечность
быть может , в этом городе встретимся мы
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
